В останні вихідні травня традиційно відзначається День Києва. Щоправда, сьогодні кияни сприймають цей день не як свято, а як привід для поминок за містом, яке вони втратили. Втім, може, зміни, що відбулися у зовнішньому вигляді української столиці останніми роками, не такі вже й погані, а наші нарікання — то лише результат банального людського консерватизму? З цим запитанням кореспондент «УМ» звернулася до відомого києвознавця Анатолія Макарова. Анатолій Миколайович — автор унікального видання «Малая энциклопедия киевской старины», що захоплююче розповідає про незначні, на перший погляд, явища та ознаки київського побуту позаминулого століття, з яких, проте, і складалося реальне життя міста.
Особисто я, прочитавши цю книжку, помітила аналогію між багатьма тодішніми міськими реаліями і нинішніми. В ХІХ столітті на будівельних роботах у Києві також були зайняті переважно сезонні робітники, що приїжджали з усіх усюд, аристократи та міщани часто влаштовували благодійні аукціони, процвітали, як і нині, гральний бізнес (щоправда, на відміну від сьогодення картярські притони були підпільними) та проституція. А ще можна провести аналогію між «обжорками» — місцями на вулицях та площах, де продавали гарячу їжу для невибагливої публіки, та сьогоднішніми жіночками, що ходять базарними рядами з вигуками «Гарячі обіди» та «Чай, кофе, капучіно», «потішними вогнями» (видовищами, що ледь не щотижня влаштовувалися у місті за часів керування генерал-губернаторів Милорадовича та Черткова) і сучасною модою на феєрверки. Та й критика дій влади щодо розбудови міста в ті часи також була...

За більш ніж рік правління у столиці команди Черновецького кияни, здавалося б, звикли до всього, і навряд чи якась нова «мерська» ініціатива здатна по-справжньому здивувати народ. Але, виявляється, запас фантазії — точніше цинізму, з яким Леонід Михайлович обгрунтовує деякі свої, на перший погляд, благі наміри — просто невичерпний. От і позавчора, під час урочистостей з нагоди заселення трьох нових будинків на вулиці Урлівськiй (житловий масив Позняки), пан Черновецький вкотре «порадував» нас своїми роздумами на тему «як примирити багатих та бідних».

Нагадаємо, генерал-майор, екс-керівник української контррозвідки та столичного управління СБУ, депутат Верховної Ради ІІ скликання (1994—1998 рр.) Олег Чорноусенко загинув в автомобільній катастрофі двадцять днiв тому, 28 квітня. Ця аварія викликає так само багато питань, як і трагічні аварії за участі В'ячеслава Чорновола, Олександра Ємця, Валерія Малєва. За деякими даними, невдовзі Олега Івановича мали призначити заступником голови Служби безпеки України. Завадило зіткнення на зустрічіній смузі...

Лев Толстой писав: «Усі щасливі сім'ї щасливі однаково, а кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму». Але з класиком погодяться, напевне, не всі. Адже в кожного свої уявлення про щастя. Безперечно лише одне: у світі до цього часу існують мільйони подружніх пар, у яких дружина та чоловік настільки ідеально доповнюють один одного, що на їхньому тлі розмірковування про якусь там гендерну нерівність здаються щонайменше смішними. І ми в сьогоднішньому матеріалі словом «гендер» зловживати також не будемо. А просто спробуємо очима фахівця подивитися, чи змінилося в українському суспільстві протягом останніх років ставлення до інституту сім'ї і який характер цих змін. Наш експерт — доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталя Максимова.

Про позитивний вплив тварин на здоров'я людини відомо давно. Домашні кішки допомагають при гіпертонії, собаки «лікують» депресію, а неврастенікам, кажуть, корисно щодня хоча б по 15-20 хвилин спостерігати за рибами в акваріумі. Але якщо «лікувальні властивості» кішки чи собаки ми сприймаємо, швидше, на інтуїтивному рівні, то терапевтичний ефект їзди на конях є доведеним фактом. Існує навіть термін такий — іпотерапія, тобто лікування за допомогою коней.
Заняття іпотерапією рекомендуються при захворюваннях опорно-рухового апарату (зокрема, дитячого церебрального паралічу), епілепсії, аутизмі, хворобі Дауна, різних нервових розладах. Є також свідчення про позитивний вплив цього виду лікувальної фізкультури при ішемічній хворобі серця, захворюваннях шлунково-кишкового тракту, простатиті, безплідді. У Західній Європі іпотерапія успішно застосовується ще з початку шістдесятих років минулого століття. В Україні іпотерапія розвивається з 1994 року, і головним чином завдяки ентузіазму однієї людини — Олени Петрусевич, власниці кінно-спортивного клубу, розташованого на території «Експоцентру» (колишня ВДНГ).

Шостий за ліком Кубок Стелли Захарової, що минулими вихідними пройшов у столичному Палаці спорту, залишив неоднозначне враження. З одного боку, до Києва приїхала рекордна кількість делегацій — глядачі побачили виступи представників 18 країн, у тому числі сильних гімнастів із Китаю, Японії, Росії, Великої Британії, Іспанії. Екзотики змаганням додала участь у них спортсменок iз Катару (як і очікувалося, ті виступали не у традиційних гімнастичних купальниках, а у комбінезонах). І хоча за рівнем складності продемонстровані ними вправи більше нагадували часи Лариси Латиніної, той факт, що спортивна гімнастика, причому не тільки чоловіча, а й жіноча, тепер розвивається навіть у радикальних мусульманських країнах, видається досить цікавим.

За неофіційними даними, в Україні сьогодні близько ста тисяч безпритульних дітей. Ця цифра прозвучала на «круглому столі» «Безпритульні означає безправні?», який відбувся днями у Києві. Але представники Департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Мінмолодьспорту, МВС та Служби неповнолітніх Київської міськдержадміністрації з цією цифрою не згодились, зауваживши, що останнім часом — великою мірою завдяки державній програмі з викорінення дитячої бездоглядності — ситуація покращилася.

Ці вихідні у столичному Палаці спорту пройдуть під знаком спортивної гімнастики — виду спорту, в якому українські спортсмени ще з радянських часів займали лідерські позиції і який із початку 90-х на довгий час був захований від очей уболівальників (у тому сенсі, що всі чемпіонати і кубки України проводилися в маленьких залах, без глядацької підтримки). Першою, хто повернув спортивну гімнастику на великий поміст, стала олімпійська чемпіонка Стелла Захарова. Починаючи з 2002 року, її іменний турнір є не менш помітною прикметою київської спортивної весни, ніж Кубок Дерюгіної із художньої гімнастики. Щоправда, Кубок Захарової поки що не має статусу етапу Гран-прі чи Кубка світу — чесно кажучи, одній людині, без підтримки всієї гімнастичної громадськості країни, змагань такого рівня не організувати. Але й за нинішнього масштабу київський турнір багато в чому можна назвати подією унікальною.

Хоч би що там казали, але світовий форум в Японії продемонстрував переваги нової системи суддівства. Нагадаємо, революційні правила, апробовані в сезоні—2003/04, викликали безліч нарікань із боку тренерів, спортсменів та журналістів. Усі стверджували, що нововведення абсолютно не зрозумілі простому глядачеві, який звик до оцінок на кшталт 5.9—6.0. Багато хто нарікав, що складність програм «геть убиває» артистизм, та й об'єктивності у роботі суддів, мовляв, ніскілечки не додалося.

Весна — це не лише пробудження природи. Це ще й нагода замислитися над оновленням гардеробу. Слава Богу, часи розвинутого соціалізму, коли життя простої радянської людини складалося з суцільного полювання за дефіцитом, давно пройшли. Сьогодні у магазинах, здавалося б, є все, були б тільки гроші. Але нестача папірців у гаманці якраз і є тією причиною, що заважає багатьом із нас бути безтурботно щасливими при спогляданні вітрин сучасних крамниць. Та й тим, у кого грошей кури не клюють, навряд чи не знайома проблема пошуку нового одягу, адже, по-перше, чим більші можливості, тим більші вимоги, а по-друге, де гарантія, що прийшовши на вечірку у розкішному вбранні, придбаному в бутіку на Хрещатику, ви не побачите там подругу в абсолютно такій же сукні. А ще ж бо є люди з нестандартними фігурами, для яких одяг серійно просто не випускається.