Останній партизан російського мистецтва

Посетил я старенькую маму,

Да и сам я старенький вполне

Мама говорит печально мне:

Старенький ты мой! — а я и прямо

Старенький! я ей и говорю:

Мама, мама, я сейчас помру! —

Нет, — отвечает она,

— Еще рано, сыночек.

Ты пока еще только старенький.

 Дмитро Пригов.

      У неділю вночі у кардіологічному відділенні 23-ї московської лікарні помер російський концептуальний поет і авангардний художник, автор понад 35000 віршів і величезної кількості (обов'язково малював щоночі) графічних робіт, колажів, інсталяцій, перформенсів Дмитро Олександрович Пригов (по-батькові Пригов писав обов'язково — це концепція). У ніч на 7 липня 66-річного Дмитра Олександровича госпіталізували з обширним інфарктом, передає РІА «Новостi»: з огляду на дуже важкий, «реанімаційний» стан, медики зробили кілька операцій поспiль. Останні дні він не приходив до тями, і лікарі підтримували його життя апаратом штучного дихання. Перед смертю Дмитро Пригов упав у кому — медики діагностували кардіогенний шок, що викликав ішемію всіх органів.

      Дмитро Олександрович — «неофіційне сонце російської поезії», «батько московського концептуалізму», «бойовий прапор російського авангарду» — тільки в 90-х роках почав друкуватися на батьківщині й потроху визнаватися офіційною культурою. До цього були роки партизанського мистецтва — він друкувався в російськомовній пресі — газеті «Русская мысль», журналi «А-Я», альманасі «Каталог» за кордоном. Бо вірші Пригова, головним героєм яких був «міліцанєр» і абстрактний «він», «очорняли» радянську дійсність через погляд тупого радянського обивателя. Серед художників, а Пригов закінчив Вище художньо-промислове училище імені Строганова і в 1966—1974 рр. працював в архітектурному управлінні Москви, наприкінці 60-х зблизився з художниками московського авангарду, його тип письма взагалі не сприймали за поезію. «Після першого мого читання я був названий «оскаженілим графоманом», — розповідав Пригов в інтерв'ю «Новым известиям». Потім сприйняття його поезії коливалося від «дурниця, нонсенс» до «ну, смішно», «можна й так, але нецікаво», та вже 1990 року його прийняли в Спілку письменників Росії, а коли прийшла мода на соцарт, навпаки, Дмитро Олександрович став популярною постаттю. Він трохи посидів у психушці — звільнили через протести російської інтелігенції — і створив літературне угруповання з Віктором Єрофеєвим і Володимиром Сорокіним, виставляв свою скульптуру за кордоном, знявся в 5 фільмах, зокрема, «Таксі-блюз» Лунгіна і «Хрустальов, машину» Германа, брав участь у різних театральних і музичних проектах. «Усі жанри моєї художньої діяльності — це складові одного арт-проекту, який називається «Дмитро Олександрович Пригов», — так відповідав Пригов на запитання, ким він насамперед себе вважає.

      До лікарні Дмитро Олександрович, людина нестандартна і нелінійна, планував взяти участь у перформенсі з групою «Війна». Перформери мали з цокольного поверху гуртожитку МДУ на проспекті Вернадського підняти шафу з Приговим на 22-й поверх. Відучора Пригова немає, а іншого в шафу не посадиш. Не тому що нікого, а тому що не те...

      У травні цього року Дмитро Олександрович приїжджав у Київ на поетичний фестиваль «Київські лаври». Внутрішній голос, який у жінок називають інтуїцією, дуже наполягав піти на вечір Пригова, але якийсь біс поплутав, і я його пропустила... Отже, не тут... Хай земля буде пухом.