Серед великої кількості поминальних днів календарного року найбільше вшановується пам'ять померлих восени. В цей час зібрано вже весь урожай, настає завмирання природи, починаються великі поминки померлих родичів (їх ще називали «Вечеря дідів» або «Діди»). Від Покрови, яка символізувала собою прихід осені, поминали померлих щосуботи. Особливо важливими були Дмитрова (субота перед святом Дмитрія Солунського — 8 листопада), Кузьмо-Дем'янівська (чудотворців Косьми та Даміана Асійських — 14 листопада), Михайлова (Собор Архiстратига Михаїла — 21 листопада), субота перед Пилипівським постом (Пилипівський піст починається 28 листопада).
Відбувається поминальна відправа у церкві, куди несуть коливо (обов'язкова ритуальна страва при поминанні померлих, яку ще називають «кутя», «сита», «канун»). Його готують, у залежності від регіону України, по-різному: з пшеничної чи рисової крупи, ламаного хліба або навіть млинців. Коливо обов'язково засолоджують медом або цукром, додають калину, родзинки чи цукерки. Ще до церкви несуть хліб, пряники, яблука, горіхи, які після служби Божої роздають літнім незаможним людям. Вдома влаштовують поминальний обід. За звичаєм, для нього готують традиційні страви: борщ, голубці, капусняк, гречану й пшоняну кашу й обов'язково коливо (з нього розпочинають трапезу). Під час такого обіду не годиться голосно розмовляти, веселитися, співати (за винятком «Вічної пам'яті», псалмів та інших релігійних пісень), а також різати хліб. Пояснюють старші люди це так: «Хліб на стіл не годиться різати ножем, щоб ріжучи не порізати присутньої душі, а треба ламати руками. Пара із хліба — то їжа душі». Під час поминального обіду колись користувалися тільки одним келишком для спиртного, який передавали по колу з промовляннями «Царство небесне рабу Божому» (називали ім'я) або взагалі померлим родичам: «Нехай земля їм буде пухом». Повечерявши, посуд зі стравою, а також ложки залишали на столі для померлих пращурів, які мають, за віруванням, прийти вночі.
Кожна місцевість в Україні має певні особливості в поминальній обрядовості. Скажімо, на Миколаївщині напередодні Покрови, ввечері, поминають померлих батьків. А на Криворіжжі померлих рідних вшановують в суботу після Покрови. Що характерно, окрім мисочки з коливом, до церкви несуть три хлібини, три яблука та три пряника. На Волинському Поліссі ритуальною стравою є не коливо, а млинці. Їх печуть, відчинивши двері чи вікна, щоб солодкий хлібний дух заманив «дідів» додому. За народними уявленнями, вони живуть у темряві і погано бачать, тому за пахощами млинців їм буде легше потрапити до рідні. На Полтавщині та Сумщині по відправі панахиди в церкві запрошують на поминальний обід до хати. Цього дня намагаються особливо обдаровувати старців. Адже, за легендою, Бог посилає мерців в образі старців на землю, щоб вони обійшли її, обдивилися, як живуть і що робиться на землі, щоб підживилися, оскільки їм не дають їсти на тому світі, і про все розповіли Йому. Тому до прохачів ставилися з пошаною і щедро їх обдаровували. На Закарпатті поминальна Михайлівська субота мала назву Задушна (молилися за душі померлих).
Дуже прикро чути, коли маленький хлопчик чи дівчинка на запитання : «Як звати твою бабусю чи дідуся», у відповідь, після того як стисне плечима, каже: «Баба» або «Дєда». І можливо, коли ми декілька разів на рік вшануємо пам'ять своїх померлих родичів, це не тільки дасть нам душевний спокій, а й зміцнить дивовижний нерозривний ланцюжок, яким є наш родовід.
Наталя СТІШОВА.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
