У Національному музеї літератури у Києві відбувся вечір пам’яті заслуженого діяча мистецтв Василя Фольварочного, на якому презентували останню його книгу «Син церкви — син України».
Її виходу, на жаль, автор за життя так і не дочекався.
У романі-сповіді йдеться про Верховного архієпископа Львівського, митрополита Галицького, єпископа Кам’янецького Йосифа Сліпого (1892—1984) — легендарну постать української історії ХХ століття, керманича Української греко-католицької церкви, духовного батька багатьох тисяч вірян.
Зібрані й опрацьовані автором українські та закордонні джерела стали основою ґрунтовного огляду життєвого шляху визначного церковного і наукового діяча, людини кришталевих чеснот і залізної волі, який не зламався за 18 літ каторги в більшовицьких таборах і був непоступливим борцем за права свого народу перед носіями безвір’я більшовицького мороку зла.
Василь Фольварочний був лауреатом багатьох літературних і міжнародних премій, нагороджений державними відзнаками: орденами «Знак пошани» та «За заслуги» трьох ступенів, орденом Кирила і Мефодія, відзнакою «Будівничий України».
Надзвичайно плодовитий український поет, прозаїк, драматург, державний і громадський діяч, пан Василь у своєму доробку має понад двадцять п’єс, вісім поетичних збірок, вісім романів.
Протягом останніх двох десятиліть плідно писав прозу. Згадати хоча б цикл його романів п’ятитомника «Симон Петлюра». Відомі широкому загалу його романи: «Сказ», «Обірвані струни», «Чорний бумер», «Хрещеники Сталіна», «Розчахнута душа», «Сніг на зеленому листі» про поета Михайла Ткача, «На висотах орлиного лету», присвячений Дмитру Гнатюку.
Багато людей, які прийшли вшанувати пам’ять Василя Фольварочного, відзначали його комунікабельність, гостроту слова, якості хорошого організатора.
Однак насамперед він був талановитим та працьовитим письменником. Умів проживати життя своїх героїв, пропускаючи все крізь свої душу й серце. Літературі він віддавався сповна.
Дружина автора, пані Тетяна Фольварочна — перший заступник голови Національної спілки письменників України, яка вела цей вечір із головою НСПУ Михайлом Сидоржевським, зазначила, наскільки важливо жити поруч із чоловіком і цінувати його особистість. А ще, коли покличуть Небеса, важливо берегти пам’ять про близьку й рідну людину.
«Життя швидко мчить уперед, і стає так багато «було», які лишаються тільки в живій пам’яті. Залишається любов, яку дарують близькі люди. Вона нікуди не дівається. Іноді виринає зі снів. Таких снів, що після пробудження ще довго відчувається реальна присутність людини, яка вже давно в тих високих Небесах, куди земні не квапляться. У Василя було багато любові, її вистачало на всіх — дітей, онуків, друзів, колег. І мені дісталася», — сказала дружина письменника.
Видання останнього твору «Син церкви — син України» Василя Фольварочного стало можливим завдяки Михайлу Апостолу, землякові, щирій людині й справжньому українцю, для якого дуже важливі ті цінності, які несе в собі цей твір, — Віра, Історія, Мова, Україна. Книга вийшла в Тернопільському видавництві «Джура» (видавець Василь Ванчура).
