Право на перемогу

14.09.2021
Право на перемогу

Кажуть, якщо лелеки відлітають у вирій на початку вересня і не пізніше Покрови, то й зима буде ранньою. Наші предки вважали, що вирій — це прототип раю. Мабуть, так і є, адже в раю немає зими...

Класик української літератури поет Володимир Сосюра у поемі «Мазепа» звертається до нас із такими словами:


Не досягли ми тих висот,
Що сяють іншим в морі слави…
Бо помиляється й народ,
Коли немає ще держави.


Так, не досягли. А мали достатньо часу, тридцять років, щоб утвердити нашу незалежність, вибудувати основи нашої державності, визначити повсякденні завдання й окреслити їх на перспективу.

 

Якою ми хочемо бачити нашу державу, з якими ознаками, щоб вона стала відомою на всесвітніх просторах?


Що говоритимуть про нас у закордонні, чи є кого звинувачувати? Чи там тільки збиратимуть про нас різні статистичні показники, а вони багато в чому виявляються маловтішними, а то й жахливими.


Президент Леонід Кучма у своїй книжці «Після Майдану», яка вийшла у світ в 2008 році, вказує, що виробництво в Україні почало скорочуватись із 1989 року, а в перші роки незалежності майже половину всієї продукції реалізовували через тіньові схеми. З’явилися спеціалісти, які знали, де і що можна привласнити, бо в законодавстві достатньо прогалин.

 

Почали привозити з-за кордону товари без мита і добре заробляти на цьому. Значну частину коштів перераховували за кордон.


У Верховній Раді, де вирішувалось питання підприємницької діяльності, деякі народні депутати стали відомими бізнесменами. В День Соборності 21 січня 2021 року на телеканалі «112 Україна» з’являється колишній високопосадовець. Він проживає в Росії, але і звідти пересилає нам свої оповіщення та настанови.


Що ж він обстоює? Революцію гідності називає державним переворотом, несхвально говорить про нові закони, прийняті останнім часом Верховною Радою, заплямовує діяльність окремих діячів. Телеведучий підбадьорює цього втікача, ставить запитання, як до свого доброго знайомого.

 

Та вони такими і є, бо й раніше обговорювали на цьому телеканалі шлях розвитку країни, який нам треба обрати. Закінчилась розмова сподіваннями на нову зустріч. Та чи вона відбудеться? Адже цей телеканал заблоковано згідно з указом президента Володимира Зеленського.


«Мовне питання для українців — воно їх об’єднує чи роз’єднує?» — запитує телеведуча на іншому каналі. Запрошені в студію починають обговорення, звучать різні міркування, а в підсумку виходить, що всі промовці, за поодинокими винятками, не розуміють ролі та значення мови в житті суспільства.

 

Щоб усе було як і раніше, звучить заклик на телеканалі «Інтер», коли відкривається новорічний концерт переважно з пісень радянських часів.


Ось така палітра виступів перед глядачами одного й того ж українського забарвлення. Таке враження, що телебачення розділилося з нашою країною і саме що придумає чи йому заманеться — про те й віщує. Бо все йому підвладне, все можливе, — і ні на що не зважає, діє на власний розсуд.


А він односторонній і залежить від господарів комерційних телеканалів, від їхніх побажань і ставлення до всього українського. Але щоб усе було привабливим. І втикають таке, що аж пух і пір’я летять. Головне, щоб пахло смаленим, підняти свою значимість, побільше прибічників залучити.


Перші реформи в незалежній Україні випало втілювати в життя кадровим працівникам радянського періоду, і серед них немало виявилось вихідців з інших республік Радянського Союзу, переважно з Російської Федерації.

 

Щось виконали своєчасно, в чомусь припустилися помилок, а загалом вони не змогли дати відсіч прагненням збагачуватися будь-якою ціною, яке охопило багатьох партійних і господарських працівників керівного складу, а також державних службовців. Хто б міг зупинити це нездорове явище?

 

Верховна Рада України, але і там українці виявились у меншості, а Народна Рада, де зібрались рухівці й націонал-демократи, налічувала десь четверту частину від загальної кількості народних депутатів.

 

Тому прийняті в той час закони мали суттєві вади й прогалини, вони не враховували звичаї й традиції українського народу, його методи господарювання.

 

А коли влада втрачає довіру, то і звичайна повинність дотримуватись необхідного порядку, бережливо ставитись до державного чи громадського майна для декого стає більш обтяжливою.


Учасники політичної боротьби, яка ведеться у нас із перших днів незалежності, мають свої програми, роз’яснюють їх, накреслюють плани економічних перетворень у країні.

 

Що головне в цьому протистоянні, що треба перш за все захищати, про кого турбуватися і де брати сили для цього? Своя держава та її розбудова — ось наші помисли й заповітна мрія українського народу, вони знайшли своє відображення в думках і піснях, творах духовних світочів нації Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.


І тривалу боротьбу увінчує перемога. На день відновлення незалежності Україна — в першій десятці найрозвиненіших країн світу, має достатні Збройні сили й військовий потенціал.

 

Але разом з приватизацією почалося й скорочення промислового виробництва, деякі підприємства взагалі припинили свою діяльність, економіка втримувалась за рахунок видобування корисних копалин.


Виникає необхідність брати гроші в борг, який рік у рік збільшується.

 

Прийняті за міжнародними угодами зобов’язання досить часто не враховували інтереси власного виробника, містили невиправдані поступки іншим державам і транснаціональним корпораціям.


Політика, влада, бізнес — що тут визначальне, першочергове, що від чого залежить? Щоб відповісти на ці запитання, треба знати відповідь і ось на таке: а навіщо всі ці зміни, перетворення, реформи, які відбуваються в країні, яка їхня мета?


Звертаємося не до постійних промовців з нашого телебачення, вони тут у змозі лише напустити туману або вдатися до химерних вигадок чи дріб’язкових розрахунків, а до провідників української нації, вчених, мислителів, видатних поетів і письменників.

 

Їхні надії та прагнення, їхня боротьба і діяльність перейняті сподіваннями на краще свого народу, а не окремих людей, угруповань чи верств населення, вони палко бажали взяти участь у моральному вихованні людей, працювати на оновлення своєї землі.

 

І все це забезпечує тільки національна держава зі своєю мовою, церквою, культурою, це її історичне призначення та відповідальність, де в пошані стануть віковічні цінності українського народу, такі як працелюбство, справедливість, взаємодопомога й підтримка.


Патріотичні організації, зокрема ВУТ «Просвіта», черпають в історичній спадщині силу і натхнення. Але є й такі, що тримаються осторонь цих надбань.

 

Помітно й те, що одні цілеспрямовано будують загорожу між нами і духовними скарбами, як це у нас на телебаченні, іншим за постійними турботами ніколи й угору глянути.


Розчарування в чомусь можуть тимчасово заволодіти людиною, та це не причина стати байдужим до того, як розвиваються події у країні. Бо тоді настане той стан, коли важко буде розрізнити, хто і за що виступає, яку політичну силу варто підтримати й за неї проголосувати на виборах.


Невміння ж обирати людей, здатних розуміти суспільні вимоги й працювати на благо всіх громадян, — це згода на те, щоб при владі були нечестивці й себелюбці, які нічого не визнають, окрім власних забаганок, нечутливі до потреб своїх співвітчизників.


Коли Віктор Янукович став кандидатом у президенти України, Левко Лук’яненко, багаторічний в’язень радянських таборів і засновник Української республіканської партії, заявив, що влада Януковича — це втрата незалежності України, комплекс меншовартості, національне приниження. Дмитро Павличко, відомий поет, громадський і політичний діяч, теж побачив у цьому зневагу до національних традицій, культури, духовності, історії України.


Подальший перебіг подій підтвердив правоту їхніх передбачень. А що ж ви­борці? Дослухалися до них? Ні, президентом стає той, проти кого виступали Левко Лук’яненко і Дмитро Павличко. Чому ж їхні цілком обґрунтовані й правильні роз’яснення не позначилися на виборі наших громадян?


Тому що вони прозвучали напередодні виборів, а час у цьому випадку відіграє свою роль, такі звернення повинні мати і свою тривалість, і послідовність, і переконливість.

 

А в наших умовах іще важливішим стає і те, що за Януковичем горою стояв матеріальний ресурс, а це — гроші, власність, різноманітні запаси.

 

А що могли протиставити цьому Левко Лук’яненко і Дмитро Павличко? Нічого, окрім своїх слів. Це теж багато значить, але дійсність і обставини диктують свої вимоги.


Безперечно, все те багатство, яке дісталося окремим людям, є надбанням робітників, селян, усіх наших трудівників.

 

І розподіл тут повинен бути точним і виваженим, за правилом — усе залишається людям, творцям усього необхідного для проживання, і лише частка, відповідно до заслуг, має переходити до різних керівних кадрів.


Коли національний капітал, а він спрямований на розширення і модернізацію нашого виробництва, а не на зберігання в іноземних банках, характеризує державу, її міць і можливості, то він повинен мати й умови для свого розвитку, і захист, який забезпечує йому держава. Вона ж є і регулятором, має своє законодавство щодо підприємницької діяльності.


Так влаштований світ, і нам теж треба цього дотримуватись. Нині між працею і капіталом встановлюються партнерські взаємовідносини, які враховують вимоги і потреби обох сторін, і винагорода теж їм обом належить без ніяких пересмикувань чи підробок.

 

Той же, хто постійно бере в борг й очікує на інвесторів з-за кордону, розписується у власній безграмотності. Адже організація праці — це теж наука, і фа­хівці її повсюдно цінуються. Також вимагає підтримки для свого розвитку малий і середній бізнес.


Що ж ми маємо? Великий капітал, який втручається в політичне життя нашої країни, володіє засобами масової інформації, не є прибічником верховенства права. Та і його економічних досягнень не видно, а це знижує життєвий рівень населення.

 

Візьмемо одну галузь у нашому господарстві — постачання газу для промисловості і для населення. Саме газові компанії диктують нам свої кабальні умови, через що постійно зростають комунальні тарифи. Тому зміни тут назріли, вони необхідні в нашому дер­жавотворенні.


Так, деякі наші помилки стають помітними лише з плином часу. Що ж робити з ними? Виправляти їх, знаходити шляхи обмеження невигідних для нас угод і домовленостей, вживати інших заходів для відновлення своєї потужності, усунення будь-яких небезпек і загроз.


Роботи тут багато. Та кому ж це під силу? Тільки патріотично налаштованим професіоналам, свідомим свого обов’язку. Серед політичних партій це Всеукраїнське об’єднання «Свобода», «Європейська Солідарність».

 

Це їм належить розплутати той клубок протиріч і хитромудрих вивертів, який нагромадився у нас за всі роки незалежності України. Наші невдачі, швидше, непередбачувані, а то й випадкові явища, ніж закономірні, це те, що ми тільки вчимось працювати на себе і свою державу.


Треба виділити окремих персонажів. То хто ж довів нашу країну до такого загрозливого стану, кого шукати? Невдалих політиків і невігласів, яким хочеться влади, а там подивимося, що з того вийде.

 

А вийшло, що на їхні голови і плечі своєвільно і безперешкодно залізли зграї шахраїв і мерзотників, грабіжників і пристосуванців, україноненависників і чужинців.

 

Отаким виявляється другий бік медалі у дилетантів і демагогів — і тут немає ніяких несподіванок і здивувань, така ціна верхоглядства, байдужості, безпам’ятства.


Нині головне завдання — повернути політиці її право та обов’язок управляти державою, і це управління має бути доброчесним, умілим, високоякісним, в інтересах усього суспільства, всіх наших громадян. Для нас поки що це мрія. Як же її здійснити, на чому зосередитись, що неодмінно треба впроваджувати?


Щоб обмежити вплив і вагу великого капіталу на всі сторони життя країни, необхідно бачити, в які руки, яким чином і за що дістаються гроші.


Нашим союзником у цій протидії мають стати знання, саме вони формують свідомість людини. Історичні умови склалися так, що національна свідомість українців тривалий час була пригніченою, лише тепер вона починає відроджуватись. 

 

А до творчої праці, а не руйнівних замислів, покличе нас тільки українська влада. Вона ж спрямує наші зусилля на дотримання законності та правопорядку, захист від пограбувань народного добра, а також не залишить без уваги й культурно-інформаційний простір.

 

Олександр ГРОМОВ
Київ

  • Осінь

    Осінь дивиться прямо в обличчя,
    Подарує мені самоту... >>

  • Рік Бичка

    Я почитав, як живуть фіни,
    І ніби в казочці побув. >>

  • Хто ж «творець блискавки»,

    Авторитетний візантійський історик Прокопій Кесарійський із VІ ст. н. е. вказує: «Племена ці, Sclaveni й Antes, не управляються однією людиною, а віддавна живуть у народовладді >>

  • Вкрали — віддайте

    Не можу не зреагувати на «наукову статтю» В. Путіна щодо національного питання (з його точки зору, українці й росіяни — один народ). >>