Загін особливого призначення: як пенсіонери-волонтери попри все рік за роком допомагають бійцям

06.07.2021
Загін особливого призначення: як пенсіонери-волонтери попри все рік за роком допомагають бійцям

У майстерні кипить робота: буде для бійців нова маскувальна сітка.

Здавалося, що з виходом на пенсію темп життя літніх людей сповільнюється.

 

Проте це не про волонтерський загін «Невтомні бабусі»: вони не влаштовують посиденьки на лавочці чи перед телевізором, не скаржаться на високий тиск та біль у суглобах.

 

Навпаки! Вони зберігають активність й увесь свій вільний час використовують для допомоги фронту на сході.

Коли вік — не завада

Волонтерський загін «Невтомні бабусі» утворився разом із пострілами війни на сході й досі продовжує допомагати військовим на фронті. Командир загону — Людмила Заливча, завідувачка бібліотеки-філіалу №7 Полтавської ЦБС, на базі якої й утворилося це об’єднання.


Маскувальні сітки, одяг, продукти — таку допомогу постійно надають волонтери на передову.


А розпочиналося все з сувенірів, які виготовили і передали на фронт учасниці гуртка вишивальниць «Українські вечорниці», що був створений при бібліотеці раніше. Аби підтримати бойовий дух військових, майстрині виготовляли для них обереги, ляльки-мотанки, які наповнювали духмяними травами. А солодощі для хлопців випікали ящиками.


— Волонтерська робота стала пріоритетним напрямом роботи в бібліотеці, тож питання допомоги армії ніколи не викликало сумніву ні у колективу бібліотеки, ні в її користувачів, — розповідає командир загону «Невтомні бабусі» Людмила Заливча.

 

— Якось до мене звернулася активна учасниця гуртка вишивальниць Людмила Каленюк та її син Сергій, який на той час уже займався волонтерською діяльністю, аби ми гуртом виготовили маскувальні сітки для військових. Мовляв, вони допомагають залишатися непоміченими, тому бійці на фронті дуже потребують їх. І хоч досвіду ні в кого у цій справі не було, усі добре розуміли, що мусимо навчитися та допомогти нашим воїнам.


Першими до справи узялися Мирослава Плєшкова, Віра Гордівська, Олена Цубер, Катерина Калініченко. Дещо пізніше у волонтерські ряди стали Зоя Дацько, Надія Форманчук, Ганна Слинько.


На конкурсі «Благодійна Полтавщина» наші волонтерки здобули чергову нагороду.
 Фото з соціальних мереж.


Аби швидко опанувати майстерність виготовлення сіток, жінки звернулися по допомогу до Полтавської громадської організації «Батальйон небайдужих». Учасники «Батальйону» — молоді жiнки — на той час уже уміли виплітати такі сітки, тож поділилися своїм досвідом iз бабусями.

 

Освоївши кілька майстер-класів, літні майстрині взялися до роботи. Творчу майстерню для вишивальниць у приміщенні бібліотеки швиденько переобладнали на волонтерську кімнату, і робота закипіла.


Подружжя Калініченків Катерина та Григорій плели рибальські сітки, що стали основою для маскувальних. Але ж попереду кропітка праця: кожне вічко необхідно було обплести шматочками тканини. Тож для зручностей у роботі пан Григорій у вестибюлі бібліотеки спорудив величезний дерев’яний каркас, на який розгортали і прилаштовували довжелезні сітки.


Роботи вистачало для всіх: одні різали тканину кольору хакі на вузенькі смужечки, інші — готували її до заплітання, треті — плели.


— Тканину зносили всі, хто тільки міг: і школярі, і вчителі, і користувачі бібліотеки, і учасниці гуртків. У хід ішло все: і старі простирадла, і штори з «секонда»... Сітки мають бути зеленими, а де ж узяти стільки зеленого? І ми знайшли вихід: накупили порошкової фарби, розводили її у відрі, фарбували тканину й отримували потрібний колір, — розповідає Людмила Заливча.


А пізніше до гурту почали долучатися й інші охочі, аби бодай чимось допомогти бійцям.


І розпочалася справжня круговерть: одні приносили консервацію чи якісь домашні заготовки, інші — сушку, а хтось виготовляв необхідні речі. Так назбиралося чимало жіночок-активісток. Тож нині волонтерський загін уже налічує майже п’ять десятків осіб. Вік бабусь — 60+. Найстаршій Юлії Карповій 90 років. Але, попри свій поважний вік, жінка робить свій посильний внесок для перемоги. Бо розуміє: на війні все знадобиться.

Як ви човен назовете...

На міський конкурс, що був організований до міжнародного дня волонтера, загін бабусь на чолі з Людмилою Заливчою прийшов у повній готовності й у повному складі. Там обирали найактивніших та кращих із кращих.

 

Але буквально перед виходом на сцену жінки розгубилися: попри те, що вони скільки часу пропрацювали і на їхньому рахунку чимало добрих справ, зроблених для військових, їх могли зняти з перегонів. А все через те, що волонтерський загін не мав... назви!


Тож активістки просто за лаштунками почали швидко перебирати варіанти. Оскільки у складі були бабці і за віком, і за статусом, назва «Невтомні бабусі» з’явилася сама собою. А пізніше ще й емблему загону розробили.


До слова, на конкурсі «Невтомні» здобули перемогу в номінації «Кращий волонтерський загін у сфері роботи по допомозі військовослужбовцям, які перебувають у зоні АТО».

 

Це стало успішним підсумком їхньої­ діяльності за рік.

 

А нещодавно на регіональному конкурсі «Благодійна Полтавщина — 2020» волонтерський загін бабусь виборов II місце у номінації «Благодійність у соціальній сфері». Нагород прибуває, а отже — роботу «Невтомних» бачать.


Згодом загін поповнився й дідусями: Григорій Калініченко, Іван Дацько, Микола Чернишенко, Григорій Цубер стали постійними відвідувачами.


За час перебування в колективі літні люди здружилися між собою і щодня у той час, коли працює бібліотека, збираються до спільної роботи. Графіку відвідувань немає, тож старенькі ви­будовують такий, коли кому зручно: хто приходить зранку, а хто і після обіду.

Чай і кава до сіток


Передача від «Невтомних бабусь» доїхала на фронт.

Новина про жорсткий локдаун викликала в жіночок шок: як же воно буде? Адже вся робота призупиниться! Та, оговтавшись, бабусі стали по домівках шити маски. Це зараз вони на кожному кроці продаються, а з початком пандемії були в дефіциті.


— Скільки їх було настрочено, навіть важко сказати, — розповідає Людмила Заливча, — тисячi чотири, не менше. Деякі майстрині ще й вишивкою та в’язаними сердечками оздоблювали.
Але не думайте, що на цьому волонтерська робота загону завершується. У проміжках між плетінням сітки жінки шиють наволочки, шорти, спідню білизну, балаклави, а зимою в’яжуть теплі речі — шкарпетки, шарфи, жилетки. А ще виготовляють килимки для снайперів, матраци та подушки.


Необхідним матеріалом бабусь забезпечують координатори волонтерського руху, зокрема Мирослава Плєшкова та надійні постачальники. Нещодавно працівники Полтавського виробничо-торговельного об’єднання «Мрія» передали цілі «кучугури» синтепону. Тож бути ще й подушкам та матрацам!


А доставляють передачі бійцям на фронт знані волонтери, які самі їздять на передову, Анатолій Банний, Наталія Костіна, Іван Данилецький.


— Звичайно, до виготовлених сіток та речей хочеться покласти бійцям ще щось. Тож наші бабусі, попри маленьку пенсію, купують на фронт чай, каву та інші гостинці, — додає Людмила Заливча, командир загону «Невтомні бабусі».


Останнім часом зв’язок iз фронтом тримають через Світлану Галієву, доньку однієї з учасниць загону — Віри Гордійської.


Нещодавно Світлана з волонтерів подалася у десантні війська. Жінка вважає, що її місія на фронті. Там вона буде кориснішою. А її мама Віра продовжує активну волонтерську роботу та виготовляє янголяток, аби вони своїми крильми оберігали військових від ворога.


За увесь час роботи «Невтомнi бабусi» виплели майже три кілометри сітки. До речі, роботу над ними не призупиняли навіть під час локдауну. Дотримуючись усіх карантинних санітарних вимог, збиралися по дві-три особи і так працювали.


— Якщо хоч одного бійця врятували наші сітки, значить, ми недаремно сюди ходимо, — кажуть невтомні волонтери...