Оптимістичний реалізм: життєствердна творчість Олега Огнівця

19.02.2021
Оптимістичний реалізм: життєствердна творчість Олега Огнівця

Художника Олега Огнівця шанують за проукраїнську позицію.

«Коли ми побачили на вході в майстерню художника Олега Огнівця прапор України, то зрозуміли, що прибули туди, куди треба», — ділиться художниця Тетяна Іванова, яка перебралася з Криму в місто Ірпінь на Київщині.

 

Олегу Васильовичу зовсім нещодавно виповнилося 70 років. А його ювілейна персональна виставка «Краса рідної природи» в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відкрилася вже після локдауна.


Олег Огнівець народився в Дніпропетровській області. Змалку любив малювати. Хлопчик завзято обмальовував білі стіни хати, за що й отримував від баби й діда. Але не дуже. Дід був іконописцем, і тому розумів потяг онука до малювання. Батько Олега теж був художником.

 

Очевидно, гени предків спрацювали і продовжують працювати далі, бо син Олега Васильовича Андрій —  теж художник.
Олег Васильович здобув вищу художню освіту, але своїми першими і головними вчителями називає батька та діда. Уже три з половиною десятки років художник живе в Ірпені, куди переселився його батько, учасник Другої світової війни.


Живописець називає творчість своїх предків і свою оптимістичним реалізмом. Митець бачить красу природи і вміє передати своє бачення на полотні, майстерно зображуючи навіть дрібні деталі. На його річкових пейзажах ми нерідко бачимо качок, рибалку або хоча б рибальський човен. Тобто в цій річці є риба, вона ще не отруєна промисловими та іншими стоками.

На зимовому пейзажі, де холод скував природу, з коминів хат здіймається дим, вікна світяться теплом. У цих хатах мешкають люди. Життя триває. Олег Огнівець говорить, що мистецтво має бути життєствердним і повинно підтримувати людину.

 

Саме такими є його картини. Коли дивишся на них, то приємно стає на душі. Мистецтво пробуджує в нас кращі почуття і робить нас людьми.


Художник Олег Огнівець часто ходить на пленер. Але, зробивши замальовки красивих  місцин, він потім компонує з них картину, створюючи новий краєвид.


Утім Олег Васильович може по чотири доби не виходити з квартири, віддаючись творчості. А може сказати дружині Марині, з якою крокує по життю вже 48 років, що йде відпочивати, а сам бере пензель, стає до полотна і знову пише нову красу. Марина Огнівець згадує, які листи про кохання писав їй каліграфічним почерком юний Олег, і шкодує, що вони не збереглися.


Картина «Українська зима».
Фото надане автором.


Він — член Асоціації київських художників. Виставки-продажі його творів експонуються в столичному Будинку художника та художніх салонах. Десятки картин Огнівця вже продано за кордон — у Німеччину, Ізраїль, Францію та Італію. Продаж картин до останньої особливо порадував Олега Васильовича. Адже Італія — батьківщина багатьох великих художників.


На презентації виставки «Краса рідної природи» в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї творчість Олега Огнівця високо оцінили художники-земляки Василь Попель, Валентин Негреско, представник університету третього віку Галина Єгорова.

 

А художник Аскер Джавадов, учасник міжнародних пленерів «Намальований Ірпінь» привітав ювіляра від імені митців Азербайджану. Олега Огнівця привітав письменник Сергій Мартинюк. Знайомі шанують Олега Васильовича за талант живописця, почуття гумору і український патріотизм.


Виставка Олега Огнівця — чудова. Але, як завжди, довелося затулити частину постійної експозиції. Наш музей не має виставкової зали.


Художник творить тому, що інакше жити він не може. Але водночас він творить для людей. Він прагне донести своє мистецтво людям. Для цього потрібні нормальні умови, яких у нашому місті немає. Це давно викликає занепокоєння громадськості.

 

За ініціативи голови Ірпінської жіночої організації «Лада» Тетяни Ледньової на презентації виставки Олега Огнівця розпочався збір підписів під зверненнями до міського голови Олександра Маркушина і депутата Ірпінської міськради Євгенії Антонюк з проханням посприяти у вирішенні проблем музею.

 

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ,
директор Ірпінського
історико-краєзнавчого музею