Кому — «картинка», кому — великі гроші. (Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.)
Минулого тижня для вітчизняної телевізійної індустрії стартував один з етапів переходу на цифрове мовлення — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення розпочала прийом заяв для участі у двох конкурсах, за результатами якого не пізніше 19 серпня має ліцензувати на «цифру» 28 загальнонаціональних i близько 380 регіональних та місцевих телеканалів. Цьому ще не утвореному пулу гарантована присутність у телеефірі після відключення у 2015 році звичного для всіх аналогового ТБ — у відповідності до міжнародної угоди, підписаної Україною ще 2006 року. Усім глядачам цифрового телебачення обіцяють картинку високої чіткості і практично стовідсотковий доступ до обраних загальнонаціональних каналів. Але сам процес переходу до «цифри» породжує багато питань, на які ніхто не дає відповіді.
Стратегію запровадження цифрового телебачення в Україні змінювали кілька разів. Спочатку для державного Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, який доставляє сигнал аналогового ТБ, планували звести телевежі, яких не вистачає, залучивши приватних інвесторів. У вересні 2009 року телеканали запропонували вкласти близько 100 млн. доларів у будівництво двох мультиплексів — за умови, що ця інфраструктура залишиться у власності спеціально створеного консорціуму. Тоді Держадміністрація зв’язку пропонувала використати для цифрового телебачення мережу «Укртелекому». За підрахунками експертів, така схема змогла б значно здешевити перехід на «цифру»: замість 4 млрд. гривень на реалізацію проекту знадобилося б лише 360—400 млн. гривень.
Після останніх президентських виборів підходи до впровадження цифрового ТБ кардинально змінилися. Зокрема, вирішили розбудовувати чотири мультиплекси і запроваджувати «цифру» у найновішому стандарті — DVB–T–2. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення оператором цифрової мережі обрала практично невідому до того компанію «Зеонбуд», яка змогла надати банківську гарантію на суму 1 млрд. 400 млн. гривень. Що цікаво, надав її «Укрексімбанк», 100 відсотків акцій якого належить державі, тобто Кабінету Міністрів. За документами, власник компанії — кiпрська Planbridge Ltd. За ланцюжком, який вибудувало агентство «Інтерфакс–Україна», її вуха ростуть iз СКМ Рiната Ахметова. Але цю інформацію СКМ спростувала. У ЗМІ відхрестився від причетності до «Зеонбуду» і депутат від Партії регіонів Юрій Мороко, член комітету ВР iз питань транспорту і зв’язку, який виступає за спрощення розширення мереж мобільного зв’язку. Керівництво «Зеонбуду» після спростування журналістських «домислів» обіцяло надати офіційну інформацію про своїх власників, але так і не зробило цього. А частина топ–менеджерів –телевізійників вважає, що фактично «Зеонбуд» — це спільний проект Рiната Ахметова (його медіаактиви — ТРК «Україна» та «Футбол») і Валерія Хорошковського (нинішній голова СБУ раніше сам був власником групи «Інтер», а тепер у документах фігурує прізвище його дружини).
«Не можна сказати, що план переходу до цифрового мовлення, презентований попереднім складом Національної ради, був ідеальним, — каже Ольга Большакова, голова правління Східноєвропейського інституту проблем медіа, керівник Центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників. — Він теж містив положення, що піддавалися критиці, але принаймні був зрозумілим і більш–менш відповідав чинному законодавству. Для «Зеонбуду» Нацрада нинішнього складу створила ідеальні умови, де тільки могла — позбавила зайвих витрат, зокрема звільнила від обов’язку добудовувати вежі. За умовами оголошеного регуляторним органом конкурсу мовники зобов’язані підписати з «Зеонбудом» договір, інакше їх не допустять до участі в конкурсі. Коли ж договір уже підписаний — дуже складно оскаржити його в суді. Тому що сторона, яка добровільно підписала угоду, не може змінити чи розірвати її просто за власним бажанням. Їй треба або довести, що такий договір суперечить закону, або відшкодовувати іншій стороні збитки, спричинені його достороковим розірванням. У нашому ж випадку законодавство є дуже суперечливим. Тому довести той факт, що умови договору порушують певні норми закону, буде дуже важко».
Утiм деякі протиріччя iз законодавчими нормами просто лежать на поверхні. Наприклад, є закон про телерадіокомунікації, в якому прописано, що тариф на послуги оператора телекомунікацій, який займає монопольне становище на ринку послуг («Зеонбуд» підпадає під це визначення), розробляє орган державного регулювання. А це Національна комісія з питань регулювання зв’язку. Всупереч цій нормі закону тарифи на послуги «Зеонбуду» визначив... власне «Зеонбуд». І погодив їх iз Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення. Сплачувати за цими тарифами телемовники, що підписали угоду iз «Зеонбудом», можуть почати уже з 1 червня. До речі, інформацію про кількість підписаних договорів у «Зеонбуді» вважають конфіденційною.
Для телеглядачів важливо, які загальнонаціональні канали потраплять у цифровий пул. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення при проведенні конкурсу зважатиме на «обсяг ведення передач українською мовою згідно з чинним законодавством» та цілiсність програмного наповнення; рекомендовано розміщення соціально важливих та інформаційно–аналітичних, дитячих програм. Обов’язковою умовою є інформаційно–рекламна кампанія щодо забезпечення населення засобами приймання цифрового сигналу. Але за цим майже дослівним узагальненим переліком вимог можна кожному каналу як видати, так і відмовити у видачі ліцензії. Тому існує велика ймовірність того, що фактично цифровий пул сформує не Нацрада, а її «ляльководи».
Особлива ситуація склалася з регіональними і місцевими каналами, яких нараховується близько 600, а, за планами Нацради з питань телебачення, має залишитися лише приблизно 380. Незалежна асоціація телерадіомовників ще перед Великоднем навіть оприлюднила офіційне звернення до Президента з проханням вжити заходів для збереження регіонального та локального телебачення у процесі переходу України на цифровий формат мовлення. І хоч офіційної відповіді від Президента не отримала, між асоціацією та Нацрадою тривають переговори. Асоціація просить регуляторний орган відтермінувати конкурс для регіональних мовників на два роки.
Спеціалісти кажуть, що технічно розгорнути мережу цифрового мовлення, якщо є все устаткування і дозвільні документи, можливо навіть упродовж місяця. Реальні шанси запустити її в Україні, як було обіцяно, вже до вересня нинішнього року, а в 2013–му повністю відмовитися від аналогового телебачення, — 50 на 50, вважає Ольга Большакова. Це «фіфті–фіфті», за словами медіа–експерта, базуються на тому, що інформація, яку надає «Зеонбуд», не збiгається з тією, яку надають партнери компанії; формальні відписки робить і Нацрада з питань телебачення та радіомовлення.
Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>
