Розслідувач фанатизму: рецензія на книжку Люка Гардінґа «Вторгнення»
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Олафур Еліассон на презентації київської виставки — своєї першої «персоналки» у Східній Європі. (Фото Юрія САПОЖНІКОВА.)
Ісландсько–данський художник Олафур Еліассон — із когорти найзатребуваніших, найдорожчих і найцікавіших сучасних митців. Він досліджує речі на межі науки і природи, переносить болото у виставковий зал і примушує відвідувачів ходити по кладці над водою; із глянцевого обсидіану (вулканічне скло) створює новий галерейний ландшафт. У 2003 році в лондонській Tate Modern він, зігравши на любові англійців до погоди, перетворив височенний турбінний зал колишньої електростанції на заповнений штучним сонцем і туманом простір, а люди могли бачити своє дзеркальне відображення на стелі. У 1995 році художник створив Studio Olafur Eliasson у Берліні — своєрідну лабораторію просторових досліджень, в якій зараз працює десь 45 художників, геометрів, мистецтвознавців, архітекторів. Крім того, він викладає у Берлінській академії мистецтв.
Київську виставку, яка є першою великою «персоналкою» 44–річного художника у Східній Європі, Еліассон готував рік. Він кілька разів прилітав у місто, намагався зрозуміти простір, клімат, сонце, ментальність, певно, з цими речами пов’язану, і кілька робіт створив спеціально для виставки «Твоє емоційне майбутнє». «Я думав про подорож будівлею «ПінчукАртЦентру», як ви будете сюди заходити, які спогади і відчуття принесете із собою. Я запрошую вас подумати про м’якість, вразливість, тендітність, подумати про цю виставку, як про книгу або фільм, на які потрібен час, щоб пройти все це послідовно і до кінця», — очевидно, педагогічна робота відточила ораторський талант художника.
Першою «сторінкою» київської виставки є робота «Твій сліпий рух», вперше показана в 2010 році у Берліні. Простора зала, в якій ти з першої секунди опиняєшся в такій щільній хмарі диму, що не бачиш не тільки сусіда, а й свою простягнуту руку. Паніка від власної безпорадності, страх невідомості, цікавість — зафарбовані у синій, зелений, червоний від кольорових люмінесцентних ламп. У цій кімнаті варто прислухатися до себе і зрозуміти, які відчуття виникають при переході від одного кольору до іншого. Тут ти розумієш слова художника: «Недостатньо покладатися на системи, догми, маніфести і політичні ідеології як засоби співіснування у цьому світі. У майбутньому ми також повинні покладатися й на інші речі — співчуття, чуттєвість, співпереживання». Після першої хвилі шоку ви потрапляєте в чорну кімнату з фонтанами різної конфігурації, які вихоплюються із темряви пульсуючими спалахами стробоскопа. Прекрасна чорно–біла картинка з орнаментами крапельок води. Потім буде «Кімната для одного кольору», де в жовтому світлі раптом «чорно–білізується» все навколо і набуває концептуальної графічності, абсолютно трансовий проект «Краса»(1993), де ти можеш дивитися на рівну стіну вологи і проекцію світла, що разом утворюють ефект струменіючого шовку, безкінечно водяний маятник і так далі.
На офіційному відкритті виставки, як завжди, був увесь політично–світський істеблішмент, але найпочесніших гостей можна визначити за супроводом Віктора Пінчука з дружиною і Олафуром Еліассоном–екскурсоводом — це донька екс–президента Росії Бориса Єльцина Тетяна Юмашева з чоловіком.
У той самий день у рамках проекту PAC–UA 2 відкрилася виставка ключового художника «Української нової хвилі» Арсена Савадова Blow–up, в якій він інтерпретував по–новому свої епатажні, шокуючі фотографії із циклів «Марксизм де Сад», «Караїмський цвинтар», «Книга мертвих», «Ангели» та інші. Банальний кураторський прийом — зiставлення, зіштовхування двох протилежних за настроєм і посилом «мистецтв» у даному випадку працює залізобетонно: після медитативних, пізнавальних абощо робіт Еліассона брила льоду на голову — від савадівського художнього насилля.
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Ніхто із сучасників, напевно, не міг до 24 лютого 2022 року уявити переповнені залізничні вокзали, з яких українці їхали від страшної повномасштабної війни. >>
Дерев’яні ляльки-мотанки на людський зріст, картини, інсталяції та скульптури представлені у Києві на виставці «Невидима рука». >>
Культовий український письменник, публіцист, громадський діяч та блогер Дмитро Капранов помер у віці 56 років. >>
Нові літери з унікальним історичним шрифтом встановили на станції столичного метро «Площа Українських Героїв» в ніч на 12 квітня. >>
Колись Прохорівка була улюбленим місцем української інтелігенції. До маєтку Максимовича на Михайловій горі приїжджали Тарас Шевченко й Микола Гоголь. Кобзар тут проводив останні вільні дні в Україні до свого арешту у 1859 році. >>