Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі. Один з тих, хто змінює час та світ, один з творців української свободи та української нації. (facebook.com/butusov.yuriy)
Сьогодні перший день народження, коли ми його не вітаємо, а згадуємо.
27 років життя, 9 років війни.
З першого дня утворення "Правого сектору" на Майдані у листопаді 2013-го він призвав себе на війну за Україну.
Він був єдиний, хто воював на фронті 9 років безперервно.
Він створив єдиний добровольчий неофіційний загін, у якого була своя гармата, міномет, ракетні комплекси, усі види гранатометів.
Йому багато разів намагались заборонити воювати, намагались забрати зброю - але співробітники СБУ які приходили з обшуками та бачили його роботу, потім тиснули йому руки та привозили своїх дітей для знайомства яким має бути справжній патріот.
Він стріляв попри усі заборони, щоб окупанти ніде не могли задавити наші позиції вогнем.
Його знали та про нього постійно згадували вороги, хоча в жодному бойовому донесенні він не згадувався.
Він не отримував від держави до моменту зарахування на службу у 22-му ні копійки - його боротьбу утримував український народ, люди, які знайомились з ним і вірили його слову та погляду.
Він прийшов на війну добровольцем, не мав ніякої військової освіти, але навчився та досконало оволодів багатьма військовими спеціальностями - піхотинець, навідник, командир розрахунку, на кулеметі, АГС, мінометах, СПГ, ПТРК, гаубицях, танку.
Його перший запис у військовому квитку - командир механізованого батальйону ЗСУ.
Його авторитет у 27 років був таким, що він єдиний командир, який казав генералам в обличчя, що він думає про бездарне планування, про помилки та некомпетентність, влаштовував скандали, і плани змінювались, бо його слово мало особливу вагу.
Він мріяв про свій будинок, про свою родину, але його кохання теж було лише на війні - він довірив своїй коханій Аліні медичну частину батальйону.
27 років - а так багато "перший", "єдиний", "найбільше"...
Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі. Один з тих, хто змінює час та світ, один з творців української свободи та української нації.
Друже, ти і зараз наш командир.
Як повідомляла «УМ», Український католицький університет започаткував стипендію імені Дмитра Коцюбайла.
Якби не "знали, куди йшли" - то путінський бліц-кріг би вдався, і держава не мала б часу для отримання допомоги, організації спротиву та мобілізації суспільства. Не знали тільки, що цей час буде бездарно просраний. >>
Керівникам бойових підрозділів не дали слова, ми не могли відверто поспілкуватися про реальні проблеми про забезпечення ЗСУ. Уявіть собі цинізм ситуації, зібрати бойових командирів для масовки і для шоу! >>
Нині ми отримали не просто поганий, а ще й запізнілий закон, який не посилить мобілізацію нових захисників, але цілком може послабити мотивацію тих, хто захищає країну вже не перший рік. >>
Відповідати за мобілізацію мають вмотивовані та компетентні люди. Міноборони та ТЦК нічого не роблять, чекають на добровольців та тих, кого інколи хапають у бусік. >>
На берегах Потомаку не повинні забувати, як після другої світової війни Білому дому довелося долати поширення комуністичної ідеології колишнього СРСР створенням сумнозвісної комісії сенатора-республіканця ( ! ) Джорджа Маккарті із розслідування антиамериканської діяльності. >>
Позитивні лицеміри бідкаються через чергову надану США високотехнологічну допомогу Ізраїлю - і традиційно не бачать причин чому ж Ізраїлю на відміну від України вдається тримати увагу найпотужнішої держави світу. >>
