Нові мінські протоколи: Росія як спостерігач і суб'єктний статус ОРДЛО

У Мінську підписано домовленості про створення органу, яким фіксується суб'єктність ОРДЛО, а Росія в статусі гаранта-спостерігача, опинилася нарівні з Німеччиною, Францією та ОБСЄ.

Про це повідомляє DT.UA з посиланням на документи, передані в розпорядження співрозмовником у переговорній групі.

"Основним завданням Ради є здійснення діалогу, консультацій та вироблення пропозицій щодо проектів політичних і правових рішень щодо врегулювання конфлікту відповідно до Комплексів заходів, в тому числі щодо проведення виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей України", - йдеться в тексті.

В протоколі від 11 березня відзначається, що рішення ТКГ про заснування Консультативної ради буде підписано 25 березня 2020 року після консультацій з представниками ОБСЄ, Франції та Німеччини.

Згідно з текстом документа, критерії та порядок призначення членів Ради визначаються Україною, окремими районами Донецької та Луганської областей України, Російською Федерацією, Федеративною Республікою Німеччина, Французькою Республікою та ОБСЄ самостійно.

Крім того, Україна, окремі райони Донецької і Луганської областей України, Російська Федерація, Німеччина, Франція і ОБСЄ не пізніше ніж за три робочих дні до дня першого засідання Ради повинні будуть повідомити Спеціального представника чинного голови ОБСЄ в Україні та в Тристоронньої контактній групі про свої учасників засідання Ради.

Оглядач DT.UA Тетяна Силіна зазначає, що в т.зв. Консультативній радв за стіл переговорів або "консультацій", на рівних правах і в рівному статусі саджають представників офіційної України та самопроголошених "ДНР" і "ЛНР".

Це те, від чого Київ категорично відмовлявся всі шість років.

Силіна каже, що це помилка, вчинена свого часу Кишиневом у врегулюванні придністровського конфлікту, яку експерти настійно закликали Київ не повторювати.

За її словами, Росія, яка є агресором, за допомогою такого формату отримує підтвердження своєї мантри "настамнет" і вмощується за стіл переговорів як "посередник", а не учасник конфлікту.

Друге, що викликає подив і побоювання, це наявність у тексті формулювання про "необхідність всеосяжного політичного врегулювання конфлікту", і повна відсутність хоча б натяку на необхідність негайного припинення вогню, стійкого режиму тиші і забезпечення всіх умов безпеки, необхідних для цього самого політичного процесу.

 

 

Хоча побіжно згадані в преамбулі проекту рішення ТКГ (навіть без зазначення назв і дат цих документів) "інші угоди, що становлять пакет Мінських домовленостей" присвячені саме питанням припинення вогню і виведення іноземних військ із території України.