Казус Більченко: маніпуляції навколо дії закону про обов’язковість української мови

13:55, 26.01.2021
Казус Більченко: маніпуляції навколо дії закону про обов’язковість української мови

Закон про мову Більченко назвала «спухлим лімфовузлом у тілі онкохворої американської колонії».

Набуття чинності окремих норм закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 16 січня цього року здійняло хвилю скандальних заяв окремих осіб у ЗМІ та соціальних мережах. Найяскравіше в цьому амплуа наразі виступила професорка Національного педагогічного університету ім. Драгоманова (а також поетка) Євгенія Більченко. Назвавши себе «представником російської цивілізації» у дописі на своїй сторінці у Фейсбук від 18 січня, професорка заявила, що нашою країною керують «вуличні етнорадікали», а медіа і наукою оволоділа «націоналістична цензура». Сам же закон пані назвала «спухлим лімфовузлом у тілі онкохворої американської колонії».

 

Подібні вислови виглядають щонайменше бездоказовими (і це насамперед має розуміти сама їх авторка, якщо вважає себе науковцем), а також провокативними і образливими для значної кількості громадян України, що й засвідчує подальший перебіг подій. Загострює проблему те, що озвучені вони були публічною особою, якою є професор одного з провідних педагогічних вишів країни. В результаті Більченко отримала кілька тисяч коментарів, частину з яких можна характеризувати як радикальні, де було що завгодно, починаючи від бодішеймінгу до відвертих погроз.

 

Втім, і цього професорці виявилось замало. В одному із наступних ФБ-постів вона зізналась, що проводить певний експеримент, результатом якого є прояви «звичайного фашизму» з боку її співгромадян.

 

24 січня Більченко публікує на своєму ютуб-каналі звернення до президента В. Зеленського з проханням не допустити її звільнення з університету, чомусь апелюючи при цьому до його новорічного привітання. При цьому суспільну реакцію називає не інакше як переслідуванням «за політичною і національною ознакою за вільне вираження своєї думки в мережі». Того ж дня блогер С. Стерненко на власному ютуб-каналі публікує відеоматеріал про Більченко, де, зокрема, наводить низку фактів з її біографії. Стерненко звинувачує професорку у поширенні російської пропаганди через ЗМІ країни-агресора і тимчасово окупованих територій та навіть на університетських лекціях в Україні. Зокрема, демонструє відеофрагмент онлайн-лекції, на якому Більченко проголошує, що «неонацизм проявляється у повній мірі в Україні». Блогер також вказує на факти особистої дружби професорки з російським терористом З. Прілєпіним.

 

25 січня Більченко повідомляє, що зустрілась з ректором університету В. Андрущенком, який запевнив її, що «звільняти за політичні погляди з університету – не його практика». В той же час студентка М. Прошковська на знак протесту проти відсутності університетської реакції на висловлювання викладачки просить відрахувати її з числа студентів. А голова профспілкової організації працівників університету І. Горбачук на офіційному сайті закладу характеризує висловлювання Більченко як «антиукраїнські й антинародні, такі, що йдуть врозріз з моральними принципами та переконаннями колективу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова», заявляє про «значний суспільний резонанс та шкоду іміджу закладу», обіцяє провести слухання цього питання на засіданні Вченої ради університету.

 

Того ж дня Більченко дають по кілька хвилин ефіру протягом скайп-включень на каналах «НАШ» та «112 Україна», де вона, до слова, виступає українською. Тим часом російські ЗМІ (хтось сумнівався?) проголошують Більченко черговою сакральною жертвою «українського фашизму».
Вся ця ситуація породжує низку питань. Причому жодного – до самої Більченко.

 

Питання до університету. Поезія, епатаж та суперечливі особисті погляди – це одне, викладання в державному виші – трохи інше, але донедавна професорці вдавалось це якось поєднувати. У своїй позауніверситетській діяльності пані Більченко ладна бути носієм будь-яких особистих переконань. З певним «але». Якщо такі переконання та їх оприлюднення не порушують законів України, прийнятні для вишу, не суперечать його статуту, етичному кодексу працівника, не псують його репутацію, приймаються науково-педагогічним колективом та студентами. 

 

Найпримітивніші наративи російської пропаганди («громадянська війна», «український фашизм» «український неонацизм», «американська колонія» тощо) навряд чи мають входити в програму навчальних курсів. Отже, чи справді пані Більченко використовує лекції в університеті як майданчик для антиукраїнської пропаганди? На це має відповісти кафедра, вчена рада, ректорат університету. І у разі підтвердження цієї інформації, дати однозначну відповідь на питання, чи має право така особа працювати в славетному виші, виховувати майбутніх педагогів, отримувати за ці сумнівні послуги платню від українських платників податків? 

 

За інформацією блогера Стерненка та студентки Прошковської, Більченко вже тривалий час продукує подібні заяви, на неї неодноразово скаржились студенти, але керівництво вишу «підтиралось» цими скаргами (формулювання самої Більченко в фейсбуці). Отже, це ті питання, які давно мав владнати виш, але досі чомусь не спромігся.

 

Ще є питання до Служби Безпеки України. Якими є результати досудового розслідування за ч. 1 ст. 258-3 (участь у діяльності терористичної організації) і ч. 1 ст. 258-5 (фінансування тероризму) Кримінального кодексу України терористичної діяльності громадянина РФ З. Прілєпіна на території України? Чи спілкуються з особами, які так чи інакше взаємодіяли з російським терористом? Зокрема, однією з таких осіб є професорка Більченко. Чи не погрожував при цьому Прілєпін українській професорці, чи не залякував, чи не примушував її до антидержавної діяльності? Хто ще з українських громадян, які нині перебувають на підконтрольній території України, мав з ним контакти та міг підпасти під його вплив? Все це, безумовно, має становити інтерес для тих, на кого покладені функції із забезпечення нашої з вами безпеки. 

 

Також є питання до патріотично налаштованих громадян України, які вже тиждень є об’єктом маніпуляції, допомагаючи формувати образ Більченко як «мучениці» на проросійських і російських пропагандистських ресурсах. Можна вже тепер констатувати суттєве зростання уваги до цієї особи, спровоковане нею самою, підвищення відвідуваності її акаунтів у соцмережах, збільшення підписників. 
   

Користуючись мережевим сленгом, чи варто й надалі розпалювати флейм та годувати троля? Чи варто допомагати комусь явно зацікавленому опредмечувати міф про «розіп’ятого хлопчика в трусиках»?

 

Є питання і до друзів професорки. Активність останніх днів пані Більченко дуже резонує з її ж постом від 9 січня, в якому кепслоком професорка повідомляє про те, що помирає. Протягом низки січневих постів вона зізнається, що не виходить надвір, майже не підводиться з ліжка, втратила голос, також просить гроші на лікування. Звідки в неї стільки енергії на провокування і підігрівання «інтернет-срачів», запису відеороликів та виступів на ТБ? Якщо Більченко сама не розуміє, то чи може їй хтось пояснити, що те, чим вона займається, вкрай енергозатратний процес, який не допомагає, а навпаки шкодить її здоров’ю? Якщо Ви вважаєте себе її друзями, допоможіть пані Більченко знайти хороших лікарів, допоможіть їй із оплатою лікування, просто поспілкуйтеся з нею врешті-решт.

 

У цій ситуації кожному краще займатись своїми справами. Сама Більченко має одужувати, продовжувати викладання вже без використання сумнівних тез російської пропаганди (в разі, якщо у виші це вважатимуть за можливе). Роботодавці Більченко – мають перевіряти її роботу на предмет відповідності законам України, статуту, корпоративній етиці з урахуванням іміджевих ризиків та визначень «національний» та «педагогічний» у назві свого закладу. Служба Безпеки України – має займатися безпекою наших громадян та їхніми можливими зв’язками з терористами, переслідуванням останніх. Патріотично налаштовані громадяни мають припинити підігрувати пропагандистам країни-агресора та спрямувати свою увагу не на особу Більченко, а хоча б на тих самих роботодавців і СБУ задля спонукання одних та других до виконання своїх безпосередніх обов’язків. Зрештою, і я сам маю займатись написанням матеріялів на більш культурні теми, ніж конкретно ця.